ХИМЕ́РИТИ, рю, риш, недок., розм.
1. Те саме, що вига́дувати1 1. [Старшина первий:] Ох, старі голови та розумні; химерять-химерять, та й зроблять з лемеша швайку (Шевч., І, 1963, 95); — Добре було б дати сюди підбори, передок і закоти з малинової шкіри,— химерив Омелько, розглядаючи замшу (Тулуб, Людолови, І, 1957, 120); *Образно. Прокопчук — шапка на потилиці, шинеля розстебнута, лупаті очі так і виграють, так і химерять, щоб що-небудь збрехати — цілу дорогу теревенить, одне кінчає, друге починає (Тют., Вир, 1964, 356).
2. Те саме, що вередува́ти. — Не знаю, чи то на зубки, чи що, але дитина чогось химерить сьогодні (Вільде, III, 1968, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 58.