ХИТЛЯ́ВИЙ, а, е, розм. Те саме, що хистки́й1 1, 2. Марина пішла в темряві по вузеньких хитлявих східцях, держачися за стіну, щоб не впасти (Гр., І, 1963, 263); — Не смій так про неї!.. Чуєш? Борис злякано відсахнувся, не чекав такого від Феді. Але зараз же опанував себе, негарно засміявся: — Ха-ха!.. Боїшся, щоб не відбив?..— і пішов геть своєю хитлявою ходою (Ткач, Жди.., 1959, 54); Із-під ніг коня вихопився хитлявий стовпчик пилюки і, обертаючись довкола себе, побіг попереду (Жур., Вечір.., 1958, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 64.