ХЛЕБТА́ТИ, бчу́, бчеш, недок., перех. і без додатка.
1. Пити, вбираючи рідину язиком (про тварин). Їжачок принюхався до молока, а тоді похапцем почав хлебтати (Коп., Сон. ранок, 1951, 110); Незабаром він [песик] голосно почав хлебтати, і на його морді заблищали, як діаманти, срібні краплини (Донч., VI, 1957, 217).
2. розм. Пити що-небудь (про людину). Старий зіп’явся на ноги і, хапаючись руками за кущі, поплівся до річки і довго хлебтав із неї воду (Тют., Вир, 1964, 257); // Пити багато спиртного; напиватися. Слуги, доїдаючи страви із перемінених блюд тут же попід стінками їдальні.., теж хлебтали вина, які щастило вихопити з столу (Панч, Гомон. Україна, 1954, 175); // Набираючи ложкою, їсти яку-небудь рідку страву; сьорбати. За кілька хвилин ми всі четверо разом із фурманом сиділи й хлебтали смачну картопляну юшку (Досв., Вибр., 1959, 41); Кожному одмірялося по черпакові перлової каші, яку бійці охрестили «шрапнеллю». Хлопці нашвидку хлебтали її і за домашньою звичкою облизували ложки (Тют., Вир, 1964, 340).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 76.