ХЛИ́ПНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до хли́пати. Катря ще хлипнула. Потім крайком хустки витерла очі (Головко, II, 1957, 334); — Ой,— видихнула Орися, одірвавши долоні від обличчя, і жалісно хлипнула скривленими губками (Тют., Вир, 1964, 250); — Дуже вас прошу, не одправляйте!..Тут усі наші… А там вилікують і потім зашлють кудись..-Черниш поставив заряджаючим іншого бійця, а Блаженкові наказав іти в бліндаж. Боєць розчулено хлипнув: — Спасибі… Щасти вам, товаришу командир (Гончар, III, 1959, 44); Підвівся Давид, жадібно хлипнув раз, удруге на повні груди. А рудий узяв ззаду за зв’язані руки і повів у флігель (Головко, II, 1957, 163); — Вставай! — Денис хлипнув спросоння і перевернувся на другий бік (Тют., Вир, 1960, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 77.