ХЛИ́СНУТИ, ну, неш, док., перех., розм. Ударити рукою по обличчю, тілу; дати ляпаса. Батько не витримав, хлиснув доньку, і та побігла на кухню плачучи (Автом., Щастя.., 1959, 185); Цимбали змовкли, чорнобородий зіщулився, наче його хлиснули по потилиці (Чаб., Балкан. весна, 1960, 223); Офіцер підійшов до Гошки.. і хлиснув Гошку по морді (Тют., Вир, 1964, 427); // Стьобнути, шмагнути батогом, лозиною і т. ін.; // чим. Ударити при зустрічному рухові (про гілки, листя і т. ін.). Хлиснула його під носом білим цвітом черешня — трохи не чхнув (Вас., І, 1959, 295).
ХЛИСНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех., розм. Однокр. до хлиста́ти. [Коваленко:] Коли б хоч трішки де води хлиснути! Ото щось лисніється — чи не вода? (Укр. поети-романтики.., 1968, 449); — Спасибі, мамо! Встигну ще напиться й наїстись,— сказав.. студент, хлиснувши похапцем трохи чаю (Н.-Лев., І, 1956, 453); — Де ж той мрець! — сказав Мельхиседек, дивлячись на вікно: — то, мабуть, вихлиснули через міру пуншу (Н.-Лев., III, 1956, 117); [Норма:] Ви, як завжди, п’яні, сержанте. [Боб:] І не те з горя хлиснеш (Галан, І, 1960, 447); — Воли чотири дні не вставали, не їли, лиш води хлиснули по кілька разів (Стеф., Вибр., 1949, 194); От і поставили [чорти] йому на тарілочці капусти з яловичиною; він і прийнявсь за неї… Як хлисне, як опечеться!.. (Кв.-Осн., II, 1956, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 77.