ХЛО́ПКА, и, ж., дорев., зневажл. Жін. до хлоп1 1. [Качинська:] З панської ласки маю п’ять хлопів з хлопками, і ті не слухають (К.-Карий, II, 1960, 250); — Чи панна Юзя вважає, що кожна хлопка має право мені як хоче говорити́ (Л. Укр., III, 1952, 655); Пані, побачивши в руках Глафіри підняту мотику, на весь маєток зарепетувала, що хлопка пускає з неї кров (Чорн., Визвол. земля, 1959, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 84.