ХЛОПЧА́К, а́, ч., розм.. Те саме, що хло́пець 1, 3. — А гнали ж у Німеччину корів, свиней, коней, всякого добра. А людей вибрали — тисячі тисяч. Дівчат, хлопчаків, таж так було жалісно! (Довж., І, 1958, 331); Хлопчаки з галасом гайнули широкою хутірською вулицею (Тют., Вир, 1960, 177); Хлопчак починає чеберяти по хатинці незграбними.., пошитими на виріст чоботищами, у яких більше онуч, аніж ніг (Стельмах, І, 1962, 212); Одхиляє двері [учитель], аж коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчак-поводир треться, теплого місця шукає (Тесл., З книги життя, 1949, 43); *У порівн. Спускаючись униз, Брянський і Сагайда про щось жваво дискутували, ковзаючись, мов хлопчаки, по слизькій траві (Гончар, III, 1959, 66); Як хлопчака, прогнали його панські попихачі від череди (Стельмах, І, 1962, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 85.