ХЛОПЧА́ЧИЙ, а, е. Прикм. до хло́пець 1. Старигани були дуже старі, з їхньої хлопчачої точки зору, й майже древні. Одначе з ними приємно дружити (Ю. Янов., II, 1954, 126); Васько вилазить на піч, кладе голову на руки і віддається своїм хлопчачим мріям (Зар., На.. світі, 1967, 96); // Пов’язаний з періодом дитинства та юнацтва. — Ти січової тетері не куштував, а я на ній з хлопчачих літ виріс (Добр., Очак. розмир, 1965, 229); // Признач. для хлопця. Хлопчаче ім’я; // Власт. хлопцеві, хлопцям; як у хлопця. Іде [Яресько] серйозний, нема вже колишньої хлопчачої безтурботності на виду (Гончар, II, 1959, 128); — Ви не уявляєте навіть, до чого може призвести фантазування і хлопчача запальність (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 85.