ХЛО́СТА, и, ж., розм. Биття різками. — Довго-таки пролежав [Мазепа] після тернової та шипшинної хлости, довгенько-таки… (Морд., І, 1958, 130); Згадати [Івану Петровичу] було що: тілесні кари..— вистоювання голими колінами на гречці, щотижневе підрахування гріхів і потім «хлоста» відповідно до заслуг (Полт., Повість.., 1960, 140).
◊ Да́ти (вси́пати, завда́ти) хло́сти (хло́сту) — відшмагати, побити кого-небудь. Його піймали хлопи панські із ляшків і завдали доброї хлости (Морд., І, 1958, 140); [Петро:] Та я йому сам перед вами таку дам хлосту, що не дай боже! (Кост., І, 1967, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 88.