ХЛЮ́ПНУ́ТИ, хлю́пну́, хлю́пне́ш, док., перех. і неперех.
1. Однокр. до хлю́пати. Остап з Соломією потиху спустили пліт на річку. Він хлюпнув і глибоко осів у воду (Коцюб., І, 1955, 355); Під лавою щось хлюпнуло у воді, жінка одразу ж нагинається й радо, підіймаючи з долівки чималу макітру: в ній темніють живі в’юни.. і кілька линків (Стельмах, І, 1962, 588); Єгор.. зачерпнув великою долонею, мов ковшем, чистої води й хлюпнув нею на Зіньку (Шиян, Баланда, 1957, 78); — А я що́ Гірший за других́ — Так.— Гната збісило, він тріпнув ручкою, хлюпнувши чорнилом на папки (Тют., Вир, 1964, 152); Повноводий Славуто! Широкий Славуто! У невтримний весняний розлив Міг би ти свою хвилю на берег хлюпнути, Але спраги б тії не втолив! (Перв., І, 1958, 210); Гутман раптом схитується наперед і гикає. З келеха хлюпнуло вино й потекло по скатерті рожевою сльозою (Кол., На фронті.., 1959, 139); // безос. Селезень кружить по воді, та все гуде, та все гуде. Далі — пуць у воду — уринув та й нема. Хлюпнуло коло ніг (Вас., І, 1959, 223); *Образно. Уля, трохи соромлячись і червоніючи, хлюпнула на нього ясної блакиті з очей (Мик., II, 1957, 398); І повний місяць — зайвий гість Хлюпнув срібла на ліс (Мур., Лірика, 1954, 134); Сьогодні я боюся, що його обурення хлюпне через край (Кир., Вибр., 1960, 105).
2. Сильно политися, потекти звідкись. Саме тут за кілька діб Почнуть будівлю люди, І на поля хлюпне вода (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 111); *Образно. Так розлийся, сонце, повінню хлюпни! (Брат., Пісня.., 1953. 12); Людський потік хлюпнув з тюремного подвір’я на вулиці й площі вже вільного, святкового Львова (Цюпа, Назустріч.., 1958, 129); // Сильно полити (про дощ). Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (Донч., Вибр., 1948, 281); Немов із відра хлюпнув такий дощ, що в одну мить сховав від очей і морську просторінь, і навколишні дерева (Збан., Сеспель, 1961, 40); // на кого — що. Линути, бризнути на кого-, що-небудь. І на хмурне лице Тараса Хлюпнули бризки з-під коліс (Бажан, Роки, 1957, 242); // розм. Раптово политися з очей (про сльози). І сльози рясні і безладні Хлюпнули, мов іскри, з очей (Бичко, Простота, 1963, 97); // Розлити, розплескати якусь рідину з чого-небудь. Скрадливо виплюснути чорнильницю мені, мабуть, на роду написано. Хлюпну, до каплі вихлюпаю, і я не я, і рука не моя (Ковінька, Кутя.., 1960, 135); // перен., розм. Від сильного хвилювання, зніяковіння тощо раптово прилити до голови, обличчя (про кров). Дівчина згадала, що ні разу не подякувала Луці Тихоновичу за її врятування з трясовини. Кров хлюпнула дівчині в щоки (Донч., III, 1956, 89); Вся кров хлюпнула йому в голову (Загреб., Європа 45, 1959, 118); Несподівано Андрій поглядом зустрівся з її здивованими очима, від чого у всьому тілі розлилося щось гаряче, хлюпнуло в обличчя й обпекло аж до вух (Чорн., Красиві люди, 1961, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 89.