ХЛІБОДА́ВЕЦЬ, вця, ч., розм. Той, хто годує, утримує кого-небудь. Одержавши вінець, він [раб] з майстром попрощався І з хлібодавцями своїми розщитався (Фр., XIII, 1954, 352); Проекти реклами подобались навіть моєму хлібодавцеві-інженеру (Козл., Сонце.., 1957, 122); Десь весь цей час кружляли [прислужники] довкола, відігнані князем, звиклі до його несподіваних примх, але не втерпіли, вирішили навідати свого хлібодавця (Загреб., Диво, 1968, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 81.