ХЛІБОДА́Р, а, ч., уроч.
1. Те саме, що хліборо́б. Благословенна праця хлібодара, Його турботи, думи на землі (Нагн., На полі битви, 1974, 24); Коли поринаєш у дивосвіт Стефаникової новели, впадає у вічі отой сливе постійний епітет — «залізні руки» його хлібодарів (Наука і культура.., 1971, 303); Кожен говорив про різне, і, вслухаючись у мову літніх і молодих робітників, хлібодарів, службовців, можна було б дізнатись про те, чим зачитуються люди, що здобуло у них популярність (Рад. Укр., 31.XII 1973, 3).
2. рідко. Те саме, що хлібода́вець. Кажуть би то, що то був небагатий шляхтич — з тієї «голопузої шляхти», котра в Польщі, за панування магнатів, кишіла по їх дворах, пила їх меди, вина, оковиту.., а підчас готова була за свого хлібодара витягати з піхов гострі шаблі —— і розливати братерську кров… (Мирний, II, 1954, 89).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 81.