ХЛІБОРО́БНИЙ, а, е.
1. Придатний для вирощування хліба (про землю). У їх була тільки хатка та дворища клапоть, а землю хліборобну наймати доводилось (Гр., І, 1963, 371); Бачив [поет], як Феттах — іранський кат Роздмухує убивства міжусобні, Як землю рідну до сучка роздяг, Загарбавши долини хліборобні (Турч., Земле моя.., 1961, 53).
2. Який займається вирощуванням хліба. Захотілося пізнати хліборобну ту сім’ю (Фр., X, 1954, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 82.