ХМ, виг. Виражає сумнів, роздумування, здивування, іронію. — Хм! — гірко мукнув дід і помовчав: — Ні, вже не ждати добра від Якова (Мирний, І, 1954, 167); — Андорій… хм… Куди б це подівся Андрій́ (Довж., І, 1958, 247); — Поле не говіркого — роботящого любить.— Хм! Куди загнув! — сердито і насмішкувато чмихнув Свирид Яковлевич (Стельмах, II, 1962, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 93.