ХМАРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Тільки 3 ос. Ставати хмарним (про небо, погоду, день тощо). *Образно. Щораз хмарніють дні імперіалізму, дряхліє його чорна душа (Мельн., Обличчя.., 1960, 10); // безос. З обіду почало хмарніти; // Те саме, що хму́ритися 3. Копи.. то хмарніють, то міняться на сонці щирим золотом (Кос., Новели, 1962, 120).
2. перен. Те саме, що хму́ритися 1. Остап розламує чахле стебло, чоло хмарніє, в очах застиг переляк: гессенська муха в житньому стеблі смокче сік (Горд., II, 1959, 328); Капітан деякий час сидить мовчки, обличчя його хмарніє. Як він жив́ Чи був він щасливий́ Не так просто, видно, на це відповісти (Гончар, Тронка, 1963, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 95.