Слово "хникати" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ХНИ́КАТИ, хни́каю, хни́каєш і хни́чу, хни́чеш, недок., розм.

1. Жалібно плакати, видаючи уривчасті неголосні носові звуки. — І моя баба Ганна колись була весела, а тепер все або хникає, або лається (Н.-Лев., VII, 1966, 118); Уляна з злістю й ненавистю глянула у той куток, де в колисці хникало маленьке, червоненьке, нікому нічого не винне дитятко (Коцюб., І, 1955, 438); [Таня:] І ви, Зіля, кидаєте мене́ Що ж мені тепер робити́ Сяду та й буду рюмсать. (Схиляє голову, в жарт хникає) (Вас., III, 1960, 131).

2. перен. Говорити плаксивим голосом. — Чого ж ти з дому пішов́..— Я не ходив, мене Карпо підбив,— хникав Івась (Мирний, І, 1954, 289); // Набридливо скаржитися кому-небудь на щось, намагаючись викликати співчуття. — Ой я бідна удовиця,— Стала хникать жалібниця (Гл., Вибр., 1951, 234); — Може, котрийсь з моїх хлопців почне хникати, то ви не кажіть про це Зарічному,— самі розберемось… (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 99.