ХОБОТО́К, тка́, ч.
1. Зменш.-пестл. до хо́бот. До машини під’їхав невеликий автокран, рухливий, як жучок. Кран-жучок знову став ворушити своїм хоботком (Жур., Звич. турботи, 1960, 81); *У порівн. Крізь щілини станка Красавчик [жеребець] просунув губу і ворушив нею, як хоботком, чекаючи, поки дадуть шматок цукру, чим часто його балували колгоспники (Чорн., Потік.., 1956, 203).
2. зоол. Витягнутий у трубку ротовий апарат деяких членистоногих, який служить для проколювання, ссання і т. ін. З дна глибоких квіток бджола висмоктує хоботком нектар, немов порожнистою соломинкою (Бджоли, 1955, 27); Хоботок комарів влаштований так, що вони легко простромлюють шкіру людини і звірів (Наука.., 5, 1973, 46); Хлопчик бачив, як він [метелик], згорнувши крильця, витяг довгий хоботок і почав смоктати з квітки нектар (Донч., VI, 1957, 476).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 100.