ХОРО́БРО. Присл. до хоро́брий. — Ви хоробро поводилися,— промовила дівчина, мірячи очима худу, трохи згорблену постать Калиновича (Фр., VI, 1951, 164); Він воював чесно й хоробро, його відвагу ставили у приклад (Рибак, Що сталося.., 1947, 4); Вона не вміла плавати, боялась води, але тепер хоробро стояла на нерівній і хисткій поверхні, відблиски сонця з води сліпили її (Ю. Янов., II, 1954, 94); Над лугом летів великий сірий птах, на нього хоробро нападали кілька маленьких пташок (Донч., V, 1957, 566).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 127.