Слово "хорунжий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ХОРУ́НЖИЙ, жого, ч., іст.

1. Особа, що носила прапор або корогву війська; прапороносець. У руках Сомко держить золоту булаву Богданову; над ним розпустили хорунжі й бунчукові військову корогов і бунчук (П. Куліш, Вибр., 1969, 166).

2. У XVII-XVIII ст. на Україні — особа, що входила до складу генеральної старшини й головним чином інспектувала військо, а також була охоронцем великого полкового і малого прапора. Єремія привіз з собою шляхтичів католиків Яна Бесядовського та свого слугу Криштофа Сіножацького, чернігівського хорунжого, настановив їх старостами та осадчими (Н.-Лев., VII, 1966, 18); В кривому заулку лежала оселя сотенного хорунжого Лави (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73).

3. Перший офіцерський чин у козачих військах дореволюційної Росії, який відповідав підпоручику й корнету; особа, що мала цей чин. Офіцерський дроздов-ський полк був у повній формі, там полковники були за взводних, а капітани й поручики билися як прості солдати, і командував ними донський хорунжий, що за рік зробився генералом (Ю. Янов., II, 1958, 253); Хорунжий Сокира, кремезний парубок, ..сидів на канапі, опустивши голову на руки (Панч, І, 1956, 197).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 131.