ХРИПЛУВА́ТО. Присл. до хриплува́тий. Голос у високого дядька був приємний, але звучав хриплувато, чути було простуду, втому (Ільч., Серце жде, 1939, 325); Ярошенко раптом зблід, виструнчився і, знявши з голови безкозирку, затягнув «Інтернаціонал». Коли він хриплувато відгув перший куплет, його підтримали десятки голосів (Речм., Весн. грози, 1961, 450).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 146.