ХРИПУ́ЧИЙ, а, е, розм. Те саме, що хрипки́й. Дві гармонії, що були привезені разом з духовими інструментами, додавали до цієї дикої какофонії свої хрипучі, жалісні звуки (Мик., II, 1957, 475); І не говорить [диявол], а якимось хрипучим голосом мекає (Вишня, І, 1956, 450).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 147.