ХРУ́ПНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех., чим. Однокр. до хру́пати 1, 2. У руці в Матюхи хрупнув наган — то він курок звів (Головко, II, 1957, 146); Слухали, як тихо дзвеніла жура в хаті, як хтось зітхне, а хтось у тиші хрупне заломленими руками (Головко, II, 1957, 168); — І замісто шийки для сво́єї згуби Крило її [курки] глупе дістала я в зуби. Як хрупну — як крикне дурепа проклята (Фр., XIII, 1954, 262).
2. перех. і неперех., діал. Однокр. до хру́пати 3. Глянув [Петрик], що той у зшитку пише. Давид його хрупнув олівцем легенько з усміхом по лобі (Головко, II, 1957, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 158.