ХРУЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок., перех. і неперех. Те саме, що хрусті́ти. Тільки лист, покритий памороззю та замерзлими дощовими краплями, хрущить під ногами… (Барв., Опов.., 1902, 123); Хрущить, ламаючись, розмай-трава… (Гер., Дорога, 1939, 36); — Що ж у вас болить? — Та все болить…— Чоловік став підводитись, і чутно було, як хрущали його кістки (Мирний, І, 1954, 348); Соломія почувала, що серце затріпалось, в грудях здушило, аж дух забивало. І вона вже не йшла, не закрадалась поза деревами, а бігла бігцем, аж бадилля під ногами хрущало (Н.-Лев., VI, 1966, 384); Сагайда, поступово прохмеляючись після міцних грінавських вражень, нещадно хрущав своїми новими чобітьми по дрібному камінню (Гончар, III, 1959, 335); *У порівн. Сухарець заскрипів в зубах, неначе десь під підлогою хрущала зубками миша (Н.-Лев., VI, 1966, 16).
Хруща́ти на зуба́х — те саме, що Хрумті́ти на зуба́х (див. хрумті́ти). Взяв [Вовк] Овечку, обідрав, Як знав, Та й заходився хорошенько М’ясце під дубом уминать,— Аж на зубах кістки хрущать (Гл., Вибр., 1951, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 160.