ХТО́ЗНА-КУДИ (з підсил. част. хтозна й куди), присл., розм. Невідомо, в яке місце. Але коли починався бій, тоді тримайся! Тоді він цілісіньку добу не злазив з коня, гасаючи то на передній край, то в боєпостачання, то хтозна-куди, і все горіло на його шляху (Гончар, III, 1959, 188); — Розшукав я очима свою хату, думаю: оце хлопці на вигоні в «лози» граються, пищики майструють, а мене ведуть хтозна й куди (Тют., Вир, 1964, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 165.