ХУГОВІ́Й, ю, ч. Те саме, що ху́га. Той дикий степ був полем бою на гранях багатьох епох, і це не заважало перекопській рівнині пишно зацвітати щовесни і вигоряти на літо, мокнути восени і замерзати на зиму, тоді по ній ходили люті й прокляті хуговії (Ю. Янов., II, 1958, 180); Вниз по Єнісею свистіли, як у трубу, вітри з Заполяр’я, гасали білі хуговії (Гончар, III, 1959, 180).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 166.