ХУДИНА́, и, ж., діал.
1. Абстр. ім. до худи́й1. Жахливий він [Корж] своєю худиною, довжелезний, кістлявий, зарослий клоччям волосся (Тулуб, Людолови, І, 1957, 378).
2. Виснажена тварина. Худину таку купив, що лиш шкіра та кості, а орати чим? (Сл. Гр.).
3. збірн. Худоба (у 1 знач.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 167.