ХУДО́ЖНИЦЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до худо́жник 1,2. І я незчувся, як ніби побачив цього живого свідка людської кривди не з батогом в руках на козлах, а в художницькій академії з пензлем у руці… (Н.-Лев., VII, 1966, 292); Всією своєю художницькою практикою, всіма своїми усними і друкованими виступами Довженко переконував, що епігонство в режисурі кіно — річ дуже небезпечна (Мист., 5, 1964, 16); Життя народу завжди було головним об’єктом художницьких спостережень і досліджень В. Минка (Вітч., I, 1972, 183); // Власт. художникові; творчий. Відчуття образних можливостей слова, ємкість художньої деталі і тонкий гумор разом з гострою художницькою спостережливістю дають великі можливості для успішної праці в галузі малих форм (Іст. укр. літ., II, 1956, 651); Коли зіставити ці два уривки — з Паустовського і Купріна,— то легко переконатися, що головне в їх змісті є не так самі картини природи, зображені письменниками, як сприймання їх художницькою уявою, як характер асоціювання баченого з картинами, що відклалися в досвіді, легкість і простота малюнка (Талант.., 1958, 63); Поки що менш знайомий письменникові тип індустріального робітника..,— але є всі підстави сподіватись, що художник такої широти й грунтовності, як Гончар, не зможе обійтись без глибокого художницького «освоєння» цієї провідної постаті нашого життя (Про багатство л-ри, 1959, 231).
2. Стос. до творів мистецтва, їх створення. На мій погляд — у Вас дуже великий художницький талан (Мирний, V, 1955, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 169.