ХУЛІГА́НИТИ, ню, ниш, недок. Грубо порушувати громадський порядок, займатися хуліганством. У школі Микола вчився погано.. Зате був таким забіякою, що всі діти на кутку плакали від нього і боялись, як вогню. Підріс — почав красти, хуліганити (Збан., Таємниця.., 1971, 113); — Минулого разу, коли ми ходили до Михальова в кіно, Арапніков там хуліганив, лаявся поганими словами (Трубл., І, 1955, 92); // Зухвало бешкетувати. [Фрося:] Поліно Павлівно, цей тип хуліганить. Кажу йому — місця для передовиків, а він суне в своєму кльоші! (Мокр., П’єси, 1959, 240).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 172.