ХУ́РКНУТИ, не, док.
1. Однокр. до ху́ркати. Кулею черкнуло Чернишевого човна; тріска, відщепившись від борта [борту], хуркнула поблизу (Гончар, III, 1959, 352); Куля посадила чорну крапку над дверима й хуркнула в коридор (Панч, І, 1956, 169).
2. розм. Швидко побігти, полетіти тощо куди-небудь; майнути. А давай хуркнем у Сорочинці! (Сл. Гр.); По шляху авто тільки хуркнуло через село й зупинилося в фільварку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 174.