ХУТІРСЬКИ́Й, рідше ХУТОРСЬКИ́Й, а́, е́. Прикм. до ху́тір. Зеленіли то там, то там, обложившись полями, хутірські сади, як розкішні квітники (Мирний, II, 1954, 35); Вид на хутірську балку і на близькі ліси чудовий (Л. Укр., V, 1956, 245); Коло хуторського базару вони з дідом Потребою та Песиком Ложкою наздогнали якусь.. тіточку (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 468); Всідалися вони поближче до дверей.. і мовчки диміли страшним самосадом, іноді й собі вставляючи слово, особливо тоді, коли зачіпалися хутірські інтереси (Тют., Вир, 1964, 118); // Який мешкає на хуторі, з середовища хуторян. У пущі жив коваль хуторський (П. Куліш, Вибр., 1969, 119); Придбавши садибу, Володимир Галактіонович [Короленко], як розповідають старожили, звернувся до хутірської громади з доброю порадою: зайнятись меліорацією (Вол., Дні.., 1958, 71); Хутірські дівчата, проте, надумали власкавити Нестора, завели пісні несміло (Горд., II, 1959, 90); // у знач. ім. хутірські́, ки́х, мн., розм. Мешканці хутора; хуторяни. — В школу ходиш? — Ні. Не ходжу. У нас із хутірських ніхто не ходить (Тют., Вир, 1964, 175); Самозабутньо билися хлопці, уперто билися й хутірські. Коли не ставало патронів, кидалися врукопаш (Гончар, II, 1959, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 177.