ХУ́ХАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що ху́кати. Бач, який сніжок лапастий падає. Дай я тобі руки похухаю. Померзли, мабуть? І вуйко Юра почав хухати Василькові на руки (Турч., Зорі.., 1950, 176); Юрцьо лежав хорий.. Що там радили, як хухали, і шептали, і плакали родичі, не вмію того сказати (Фр., III, 1950, 198); Панько.. обзирав здерту шкіру, хухав у праву руку (Март., Тв., 1954, 165); Дівчина.. хухає на сині руки і, не доправши як слід, біжить до хати зігрітися (Хотк., II, 1966, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 179.