ЦАРЬО́К, рка, ч., зневажл. Зменш. до цар 1. Один був Турн, царьок нешпетний, З Латином у сусідстві жив (Котл., І, 1952, 166); Саіб розказав, що заїздив до сусіди еміра Карапета; розказав, як той царьок гордо й непривітно обійшовся з ним (Н.-Лев., IV, 1956, 24); «Чорний царьок села»,— тоскно, з брезгливою неприязню думає отець Вікентій про отця Миколая (Стельмах, І, 1962, 270).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 184.