ЦВІ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Висловлювати кому-небудь невдоволення з чогось; дорікати кому-небудь. — Якої плати? за що плати? Я вам дам!..— уже навсправжки лаявся пан…— Не цвікай!.. годі… не боїмось!..— знову зсередини (Мирний, І, 1949, 303); — Я тобі за свій рятунок можу заплатити! — він засунув руку в кишеню і викинув на стіл золоту монету.— Бери і не цвікай більше мені про те, що давно спливло (Стельмах, І, 1962, 421); — Не цвікай мені жінкою,— мало не верещав Шугалія,— коли свою од роботи в лавку заховав. Не цвікай!.. (Кучер, Трудна любов, 1960, 411).
&́9671; Цві́кати в о́чі (в ві́чі) кому — дорікати комусь. — А як мене люди засміють, як мені кожне в очі цвікатиме, що я живу на віру? — сказала неначе до себе Мотря (Коцюб., І, 1955, 45); Кожне цвікає в очі чи позаочі, а не кожне бачить, як вона біжить з доярками вдосвіта на короварню та там і днює (Кучер, Прощай.., 1957, 225); — Тату, не лізьте! Я роблю й маю право на своє добро.. — То ти через свою дурну жінку будеш мені цвікати таке в вічі! (Н.-Лев., II, 1956, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 185.