ЦВІРІ́НЬКАННЯ, я, с. Дія за знач. цвірі́нькати і звуки, утворювані цією дією. Максимів голос здавався цвіріньканням горобчика проти страшного бугаєвого реву… (Мирний, І, 1949, 211); Відверта розмова двох вчених відбувалась у самій гущавині запашного яблуневого цвіту, під гудіння бджіл і веселе цвірінькання садових пташок (Довж., І, 1958, 479); В урочистій тиші чулось лиш бухання моря та срібне, мелодійне цвірінькання південного цвіркуна (Коцюб., І, 1955, 293).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 186.