ЦВІРІ́НЬКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до цвірі́нькати. Кругом так тихо. Між жовтим листом хіба де навіжений горобець цвірінькне (Мирний, IV, 1955, 174); Запала тиша, наче не було поблизу живої душі. Тільки за вікном цвірінькнула пташка і злякано ударилась об шибку (Кочура, Зол. грамота, 1960, 512); Тихо в хаті; під кутком Раз цвіркун цвірінькнув (Бор., Тв., 1957, 62); Хоч який блазень і цвірінькне проти його, дак і рот загородять (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 186.