ЦЕБРО́, а́, с. Те саме, що це́бе́р. Уляна, як прийшла із школи, стала поратись по хазяйству. Спочатку вона понесла в сарайчик цебро з водою (Донч., IV, 1957, 42); Двоє [робітників] пронесли на залізнім коромислі тяжке цебро і зникли (Мик., II, 1957, 98); — Сказано — осінь: ложка води, а цебро грязі! — почувся чоловічий голос (Юхвід, Оля, 1959, 143); Дорошеві видно було у вікно, як Павло пройшов із порожніми відрами до колодязя, вчепився руками за журавель, погнав його вниз, потім легко вихопив із цементових кругів обкуте залізними обручами дерев’яне цебро (Тют., Вир, 1964, 134); Неподалік Горпищенкової кошари, на сув’язі звивистих степових доріг, стоїть чабанський колодязь; здалеку червоніє на ньому цебро дивної конічної форми (Гончар, Тронка, 1963, 53); *Образно. Над Багвою гойдалося цебро весняного сонця (Епік, Тв., 1958, 351); Щодень все глибше сонячне цебро В заобрійний колодязь опускалось (Вирган, В розп. літа, 1959, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 191.