ЦЕГЛЯНИ́Й, а́, е́.
1. Зробл. з цегли. На цегляній долівці лежали кружки від кадоба та купа мокрої мерви (Коцюб., І, 1955, 39); Дрогобич здалека бовваніє в садах, підіймаючись цегляними димарями нафтоперегінних заводів (Кучер, Дорога.., 1958, 159); // Який утворився внаслідок руйнування цегли. Пом’ятий, змучений, весь покритий червоним цегляним пилом, у червоному жупані, з тремтячими червоними руками, він був, здавалося, у відчаї (Довж., І, 1958, 269); Запах цегляного пороху і недавнього бою ще стояв у кімнаті (Багмут, Опов., 1959, 77).
2. Який нагадує цеглу (про колір); жовто-червоний. Голова колгоспу дуже сподобався Марині з перших хвилин зустрічі. Обличчя в нього цегляного кольору від засмаги, рухи спокійні й повільні (Коп., Сусіди, 1955, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 192.