ЦЕМЕНТА́ЦІЯ, ї, ж., спец.
1. Закріплення грунтів, бетонних споруд та ін. введенням у них під тиском рідкого цементного розчину. Цементація свердловин.
2. Насичення поверхневих шарів сталі вуглецем для збільшення їх твердості. Цементація — це навуглецювання стальних виробів для підвищення твердості їх поверхневого шару (Слюс. справа, 1957, 52).
3. Скріплення складових частин гірської породи розчиненими мінеральними речовинами. Анаморфізм, або цементація гірських порід, —процес конструктивної їх зміни. Проходить він в умовах незначних глибин і звичайно нижче рівня грунтових вод (Курс заг. геол., 1947, 243).
4. Осадження з розчинів більш електропозитивних металів (золота, міді тощо) менш електропозитивними (напр., цинком).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 195.