ЦЕНТРАЛІ́ЗМ, у, ч. Система керівництва й організації, за якої місцеві органи підпорядковані центральній владі, центрові (у 6 знач.). Був [шеф секційний] чоловік мудрий, бувалий.., пройшов огонь абсолютизму, воду федералізму і мідяні труби централізму (Фр. II, 1950, 396); Радянська прокуратура організована на началах повного централізму (Рад. суд, 1951, 92).
Демократи́чний централі́зм — найважливіший принцип організаційної побудови марксистсько-ленінських партій, органів державної влади соціалістичних країн і громадських організацій трудящих, суть якого полягає в поєднанні демократизму (повновладдя і самодіяльність мас, виборність керівних органів та їх підзвітність виборцям) з централізмом (керівництво з одного центру, підкорення меншості більшості, дисципліна, підпорядкування особистих інтересів інтересам загальним у боротьбі за досягнення поставленої мети). Одним з найважливіших принципів будівництва марксистсько-ленінської партії є принцип демократичного централізму, який становить її непохитну основу (Ком. Укр., 7, 1968, 20); Демократичний централізм є основним організаційним началом всієї системи політичного і господарського управління всіх країн, що будують соціалізм (Рад. право, 6, 1960, 98).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 198.