ЦЕ́НЬКАННЯ, я, с., діал. Дія за знач. це́нькати і звуки, утворювані цією дією. Бесіди, жарти, сміхи, а серед них ненастанне ценькання батькового молотка або грізний, прискорений стукіт двох дужих молотів — усе те мішалося докупи і доносилося до хати (Фр., IV, 1950, 463).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 200.