ЦЕРЕМО́ННИЙ, а, е.
1. Надзвичайно ретельний у дотриманні прийнятого етикету, правил поведінки, у своїх діях. Церемонна людина; // Те саме, що мані́рний. — Отже ви дуже церемонні та жайлисливі! — сказала Ватя (Н.-Лев.,IV, 1956, 88); // Власт. манірній людині. Дивно почувала вона себе: її дратував цей церемонний тон, ці штучні компліменти, і водночас не хотілось, щоб Каргат замовк (Шовк., Інженери, 1956, 116); // Те саме, що про́ханий 2. Недєлін поспішив його заспокоїти: —Я не з церемонних. Треба — значить, треба (Логв., Давні рани, 1961, 127).
2. Який відповідає вимогам етикету, суворому дотриманню звичаїв, прийнятих правил поведінки. [Магістер:] Мій пане, я щасливий вам служити. (Церемонні поклони. Магістер виходить) (Л. Укр., III, 1952, 112); Ритмічні рухи рабинь нагадують танець. Кожну дрібницю подають дві рабині з глибоким церемонним уклоном і розходяться в різні боки (Тулуб, Людолови, II, 1957, 340); Стрічка конвейєра посувається настільки повільно, що встановлені на ній чашки і кухлі — великі і маленькі,— здається, пливуть у якомусь старовинному церемонному танці (Рад. Укр., 8.VІІ 1956, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 202.