ЦУРУПА́ЛОК, лка, ч. Те саме, що цурпа́лок. Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків (Мирний, IV, 1955, 11); Дивлюся, як веселий вогонь переплигує з лозинки на лозинку, як закипає на вільхових цурупалках жовтаво-пінява юшка (Збан., Єдина, 1959, 33); [Марічка:] Ну й сіно! Самі цурупалки (Мокр., П’єси, 1959, 112); — Патрон вибухнув, і чотири пальці наче ножем одбатувало. ..А оце питаю, чому не жениться? Відповідає: якій дівчині я потрібний з оцим цурупалком (Коп., Земля.., 1957, 129); *Образно. [Мотронька:] А чудний ти який, Микитко, сьогодні! От право. Аж жаль бере. Та тільки який же з тебе парубок! Цу-ру-палок! (М. Куліш, П’єси, 1960, 74); *У порівн.— Скільки разів намірявсь [я] наложить на себе руки, а нічого не вдіяв: повішусь — гілляка зламається; бурхнусь у воду, щоб утопиться,— плаваю, як цурупалок (Стор., І, 1957, 353).
&́9671; Дурни́й як цурупа́лок — дуже дурний.— Як се так? от вигадав! — засміявсь сотник Андрущенко.— У твої, бач, штани закон убрався! Та ти глузуєш з нас, чи ти зовсім дурний як цурупалок! (Морд., I, 1958, 138); На цуруп́алки — те саме, що На цурпа́лки (див. цурпа́лок).— Уже я те ружжо [рушницю] до скількох раз бив на цурупалки — а він його шворками перемотузує — і далі своєї,— скаржився Гордій (Тют., Вир, 1964, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 252.