ЦЯ́ВКАТИ, аю, аєш, недок., розм. Те саме, що дзя́вкати. У дворах тільки цявкали стривожені собаки (Панч, Вибр., 1947, 209); // Видавати звуки, подібні до дзявкання собак. Над його головою шуміли кулі, цявкали, свистіли, а він, пригнувшись до гриви, мчав, як серед рою бджіл (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 239); // безос. Над ним тріщало, гриміло і цявкало. В улоговині схили були чорні від вирваної вибухами землі (Тют., Вир, 1964, 498).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 254.