ЦІЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., розм. Те саме, що ці́лити. [Іван:] Дивлюсь, турчин із-за куща ціляє прямо в мене (Кроп., І, 1958, 111); Вова, зацікавившись якоюсь пташкою і вирячивши оченята, увесь скулився, наче готувався плигнути, ціляв у неї камінцями (Трубл., І, 1955, 102); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому [доту] їй ціляти (Гончар, III, 1959, 33); — Як був собі чоловік Трандита, та була в його сіра мужицька свита..— Ха-ха-ха! — зареготався дехто, зрозумівши, куди це Васюта ціляє (Гр., II, 1963, 470); — Голос — це моя ахіллесова п’ята, Анно, найвразливіше місце в моєму самолюбстві, в яке вільно кожному ціляти (Кол., Терен.., 1959, 247).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 235.