ЦІПИ́ЛНО, а, с. Держак ціпа. Проклята праця!.. А колись бувало робив різьбу мистецьку до палат, до дому божого… Давно було… Тепера що? Ціпилна, топорища, плуги… хрести… (Л. Укр., I, 1951, 442); Гришка перевертає ціпилном снопи і, важко зітхнувши, мовчки б’є ціпом (Кос., Новели, 1962, 180); *У порівн. В руках черешня груба, як ціпилно (Фр., II, 1950, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 239.