ЧАПРА́К, а́, ч.
1. спец. Найтовстіша і найміцніша частина шкури тварини, з якої виготовляють шкіру для підметок і для технічних потреб. Раніше сортування шкіри провадилося вручну. Якщо врахувати, що один чапрак важить до десяти кілограмів, то можна собі уявити, скільки фізичної праці мусили витрачати робітники (Веч. Київ, 9.III 1961, 1).
2. Вовняна підстилка під кінське сідло. Умиюсь — дощами: утрусь — чапраком; А вичеше — терен колючий (Бор., Тв., 1957, 88); Для ознайомлення лишили Назруллу спочатку при штабі Кривоноса. Ходив біля коней, лагодив чапраки до сідел, стріляв з лука, яким володів досконало (Ле, Хмельницький, І, 1957, 356).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 268.