ЧАРОДІ́ЙНИК, а, ч.
1. заст. Те саме, що чарівни́к 1. Чула й вона колись про лісовиків, вовкулаків, чародійників (Гжицький, Опришки, 1962, 75); Купало — великий чародійник, і той, хто приходить на його свято, ніби випиває міцного вина (Скл., Святослав, 1959, 178); *У порівн. Нащадки сіверян, полян, дулібів, Малята вчать ті сонячні слова, Що, ніби чародійник з рукава, Ти [Глібов] сипав їм — і в добрості не схибив (Рильський, II, 1960, 88).
2. перен. Те саме, що чарівни́к 2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 273.