ЧАРІВНИ́ЧЕНЬКО, а, ч. Зменш.-пестл. до чарівни́к. [Мар’яна:] Слухай, любий чарівниченьку, научи ж мене чарувати, тоді я тебе так зачарую, що ніколи не покинеш мене! (Вас., III, 1960, 35); *Образно. Місяцю, князю, Ти, чарівниченьку! Смуток на твойому Ясному личеньку (Фр., X, 1954, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 271.