ЧЕМЕРИ́ЦЯ, і, ж. (Vertarum L.). Багаторічна отруйна трав’яниста рослина, що росте на низинах, заплавах рік і т. ін.; використовується в медицині. У древній Греції і Римі як лікувальний засіб дуже цінилась біла чемериця. Відомо, що вона — досить сильна отрута (Знання.., 10, 1965, 13); Як вже втих [адвокат], кажу йому причину своїх відвідин. Де-не-де! Крутить носом, як від чемериці (Март., Тв., 1954, 205); Запахло отруйною чемерицею, іржавим болиголовом, кислим корінням (Стельмах, II, 1962, 68); Похилилась на дуба ялина, Мов кохана хлопцеві на груди. По обох їх чемериця в’ється (Перв., З глибини, 1956, 118).
◊ Чемери́ці об’ї́стися — одуріти. — Ти, парубче, може, чемериці об’ївся зранку? — гримнув на нього шинкар.— Я за тебе маю вкладати посуду? (Стельмах, І, 1962, 442).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 292.