ЧЕПУРУ́Н, а́, ч., розм. Людина, яка звикла до чистоти й акуратності у всьому. Дід Омелько такий вже чепурун був, що й соломинка даремно не валялась (Сл. Гр.); // Людина, яка педантично стежить за своєю зовнішністю. Колись шив він на перших краківських чепурунів і надумав тепер пригадати минуле (Тулуб, Людолови, І, 1957, 120); Боцман Смола позирає на чепурунів сердитим оком (Ткач, Крута хвиля, 1956, 5); // Тварина, яка ретельно чистить себе. Двоє каченят випливали на плесо.. Молодюсінькі. Зовсім спокійно пливуть, чистять пера, одне навіть лапкою голівку почистило — чепуруни (Гончар, Циклон, 1970, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 295.